Запам’ятайте, дитину не
карають:
1. За те,
що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і
впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого
— за плаксивість.
2. Якщо
вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена).
Краще підтримати її.
3.
За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини.
4. За повільність, незібраність
(за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування).
5. За забруднений і порваний
одяг, а вдягають відповідно до обставин.
7.
На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.
8.
При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі
між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої —
злорадство, що погіршить їх взаємини.
9.
За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки
своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але
навчати цього слід з трьох, а особливо з п’яти років. Карати за вчинки, які
дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.
10.
Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного
невинного.
Необхідно поєднувати покарання з іншими методами
виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні
особливості дитини.
Реакція
батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У
реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію,
надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють
призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління.
Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки
і вона стає в позу ображеної.
Не слід
погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж
саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати
батьків.
